Глава 17
Покинувши штаб, ми вирушили шукати безлюдне місце, щоб потрапити в Асгард. Ми йшли мовчки, не промовивши ані слова. Всю дорогу мене хвилювало одне й те саме питання: чого хоче Одін? Чому раптом він хоче нас бачити, було незрозуміло. Про що він хоче з нами поговорити? Навіщо ми взагалі йому знадобилися? Мене терзали ці думки. Не знаю, чому я так хвилююся, але...
Тор не хотів відповідати на наші запитання, і це трохи лякало мене. Може, ми щось не так сказали чи зробили? Адже зазвичай я бачилася з Одіном, коли відбувався якийсь напад чи подія, що загрожувала людству. А може, я просто себе накручую, і він хоче повідомити нам радісну новину? Що б то не було, він точно кличе нас не чаї ганяти.
Запитувати у Тора щось було марно, але я вирішила ще раз спробувати. Раптом отримаю хоч якийсь натяк.
— Може, скажеш нам все-таки, навіщо ми знадобилися Одіну? — запитала я, дуже сподіваючись на відповідь.
— Скоро самі все дізнаєтеся, — лише відповів він. Я так і думала, що відповіді не почую, але спроба, як то кажуть, не катування. — Можу сказати тільки одне: хвилюватися все-таки варто, — додав Тор, трохи похмурішаючи.
Від цих слів мені легше не стало. Зізнатися чесно, я стала хвилюватися ще сильніше. Та що це зі мною?! Локі начебто виглядає спокійним, а може, просто не подає виду. Ми зайшли в провулок. Навколо ні душі, тільки ми втрьох. Пульс прискорився, і мені ставало все страшніше й страшніше. Чому я просто не можу заспокоїтися?! Все ж добре.
— Геймдаллю, відкривай міст! — прокричав Тор, дивлячись у небо.
Після цих слів, перед нами з'явився яскравий стовп світла, що поєднував у собі всі кольори веселки. Я взяла Локі за руку і з думками: «Буде, що буде» вирушила в Асгард. Через кілька секунд ми досягли пункту призначення. Я навіть не помітила, скільки часу минуло. Напевно, кілька секунд...
Нас зустрів Геймдалль. Він привітався, вклонився й повідомив, що Одін нас уже зачекався. Чоловік хотів нас провести, але Тор відхилив пропозицію. В результаті, ми мовчки попленталися в напрямку палацу.
Асгард надзвичайно красивий, і я дуже рада знову тут опинитися. І якби не події, що сталися кілька годин тому, я, можливо, навіть насолоджувалася б моєю поїздкою сюди. Але не зараз, не за таких обставин. Зараз у мене голова зайнята одним — розмовою з царем Асгарда.
Біля входу нас зустріла варта. Вони привітали нас і не замислюючись впустили всередину.
— Цар чекає на вас у тронному залі, — повідомив один з хлопців. Тор лише мовчки кивнув.
Всередині, палац виявився ще красивішим, ніж ззовні. Тут все буквально сяяло. Важко описати всю ту красу, що я бачила зараз перед собою: ці величезні колони, красиво прикрашені сходи, вікна, рами яких вкриті чистим золотом... Все це зачаровувало, і я на мить забула про страх, забула про проблеми, забула про все. Час ніби зупинився. Минулого разу тут все було по-іншому. А зараз...
З роздумів мене вивело бурчання Тора. Він щось говорив Локі, але я не могла зрозуміти, що саме. Здається, це мова Асгарда. За всіма цими думками я навіть не встигла помітити, як ми підійшли до тронного залу. Побачивши перед собою двері, трохи запанікувала, але швидко привела думки в порядок і заспокоїлася. Адже ще кілька годин тому, сидячи в літаку, я уявляла собі чудовий відпочинок на весіллі мого брата. Як же швидко може змінитися життя...
— Буду чекати вас тут, — промовив Тор і обійняв мене наостанок.
Я подивилася на Локі, і ми увійшли до тронного залу. На троні сидів Одін, а біля нього стояла Фрігг. Красива, в зеленій сукні, вона дивилася на мене з неприхованим захопленням. Може, все не так вже й погано, як я собі надумала? Але Одін чимось незадоволений, і це швидко вивело мене з радісних роздумів.
— Ваша високість! — я зробила реверанс, а Локі лише мовчки вклонився.
— Перестань, Мері! Я ж просила тебе цього не робити, — посміхнулася цариця. — Здрастуй, Локі! — додала вона, з доброю усмішкою, дивлячись на сина.
— Батьку, ти хотів нас бачити, — почав Локі. Він говорив спокійно і анітрохи не хвилювався. Йому, швидше за все, цікаво, чому нас покликав Одін, після того, як довгий час не намагався з нами зв'язатися. Та й, зізнатися чесно, мені й самій цікаво це дізнатися.
— Так. Вибачте, що так різко висмикнув вас зі штабу Месників. Ви, напевно, вже згораєте від цікавості, чому я вас покликав, — ніби прочитавши наші думки, повідомив він. — Та й ви напевно втомилися від тих подій, що сталися в Мідгарді, тому постараюся надовго вас не затримувати, — промовив він і після невеликої паузи продовжив: — Я спостерігав за вами всі ці два роки й знаю, що сталося за цей час. Я спостерігав за вашим життям, але, в основному, я спостерігав за тобою, Локі. І кожен раз ти приємно дивував мене. Але сьогодні... Сьогодні ти повівся як справжній герой. Ти провів двох закоханих людей, що нещодавно зв'язали себе шлюбними узами, до аеропорту. Ти допоміг їм дістатися цілими й неушкодженими. Ти, в прямому сенсі слова, врятував ту дівчину, коли на неї напав той моторошний монстр. — (Я цього не знала, тому трохи злилася на Локі. Але злість швидко пройшла, адже я розуміла, що він не сказав мені про це лише тому, що не хотів мене засмучувати. Та й все ж добре закінчилося.) — Ти готовий був пожертвувати собою, аби вберегти тих людей. Я все бачив. І я тобою пишаюся.
Після цих слів Одін замовк, бажаючи побачити нашу реакцію. Його погляд став м'якшим, а на обличчі з'явилася ледь помітна усмішка. Я подивилася на Локі. Він був радий. Радий, що нарешті Всебатько його не звинувачує в чомусь, а навпаки пишається ним. І це не може не тішити.
— Дякую. Це, правда, багато значить для мене, — промовив Локі. Він говорив щиро, що не можна було не помітити. Я взяла його за руку й легенько стиснула. Мені й самій приємно, що Локі став вищим в очах батька. Що більше немає ненависті й помсти, що є усмішка, а не злість.
— Поспостерігавши за тобою і зваживши всі факти, ми з Одіном вирішили, що ти гідний зійти на трон Асгарда, — додала цариця, все так само мило усміхаючись.
Я не була готова до такого повороту подій, та й Локі здивувався не менше мого. Що значить царем? Це можливо взагалі? Не те щоб я не рада. Ні, скоріше навпаки. Я шалено щаслива за Локі, просто ця новина трохи шокувала мене. Все так несподівано й неймовірно.
— Оскільки ви скоро одружитеся, ми можемо провести весілля й церемонію коронації в один день. Не хвилюйтеся, в основному це буде весілля, а наприкінці я вас короную без довгих і нудних промов, — посміхнувся Одін найщирішою усмішкою, на яку тільки був здатен. А я відразу ж змінилася в обличчі.
— Зачекайте... Скоро одружимося? — втрутилася я. Ми ніколи не обговорювали це питання, та й Локі ще не робив мені пропозиції. Події розгортаються найнепередбачуванішим чином, і це трохи лякає мене.
— Ой! — цариця прикрила рот рукою. — Пробач, Локі. Ми зовсім забули, що ти не встиг зробити пропозицію через вторгнення роботів.
Вони з Одіном зробили невинні обличчя. Хоча я зрозуміла, що зовсім вони не забули, а просто вирішили прискорити процес. І все ж...
Локі зітхнув і повернувся до мене. Він став на одне коліно, як і належить, і промовив, розкриваючи переді мною червону коробочку з каблучкою:
— Мері, ти вийдеш за мене? — (Важко пояснити, що я відчула в цей момент. Я була здивована і, одночасно, щаслива. Щаслива, що зустріла його, щаслива, що прилетіла сьогодні в Нью-Йорк, щаслива, що перебуваю тут. Адже це все так... Так прекрасно.)
— Так. — Я відповіла не замислюючись. Я просто не можу відповісти «ні». Ця людина для мене все. Він зробив мене найщасливішою в цьому світі. Ще ніколи я не була такою радісною, милою, усміхненою... Локі змінив мене, а я його. Ми змінилися, ми полюбили, ми... Ми просто щасливі.
Він надів на мій палець каблучку, і на моєму обличчі заграла усмішка. Краєм ока я помітила, як Одін посміхнувся, а цариця змахувала сльози щастя.
Він піднявся і міцно-міцно мене обійняв.
— Пробач. Це мало статися за більш романтичних обставин. — він пригорнув мене до себе ще міцніше, не бажаючи відпускати.
— Дурень. Я люблю тебе.
— І я тебе.
Я притулилася до його губ і відчула їхній солодкий смак. У цей момент я остаточно зрозуміла, що не можу жити без цієї людини. Його губи такі солодкі, такі вабливі, що не описати словами. Я насолоджувалася кожною миттю, кожною секундою поцілунку. Ми не могли відірватися одне від одного, але повітря невблаганно закінчувалося. Ми хотіли, щоб цей поцілунок переріс у щось більше, але зараз був невідповідний момент.
Через кілька секунд ми все-таки відірвалися одне від одного, і я збентежено опустила очі. Локі теж почервонів, зрозумівши, що ми зараз так пристрасно цілувалися на очах у його батьків, та що там батьків — на очах у царя і цариці Асгарда.
Але радість швидко зникла, коли мені в голову прийшли жахливі думки, які сильно турбували мене. Я зрозуміла, що не зможу бути з Локі вічно, адже я людина, яка живе не більше ста років, а він — бог, який живе понад 5000 років. Я не зможу разом з ним постаріти, адже він буде виглядати так само молодо, як зараз, навіть у мої 80. Ці думки не давали мені спокою. Моя посмішка швидко зійшла з обличчя. Трохи повагавшись, я запитала:
— Пробачте, але хіба я можу вийти заміж за бога? А тим більше, зійти на трон? Адже я...
— У нас не заборонені союзи між людьми та богами, — перебив мене цар. — А якщо ти про свій вік, то можеш не хвилюватися, адже у нас є зілля безсмертя, випивши яке ти отримаєш довге й щасливе життя, — заспокоїв він мене, дивлячись мені прямо в очі. Я швидко відвела погляд, все ще відчуваючи себе підлітком, якого застукали батьки, але слова його мене порадували. І всі сумні думки відійшли на другий план, і все знову в порядку. Він тут, він поруч, і так буде завжди.
— А чому не Тор? — раптом запитав Локі. — Чому ви вирішили зробити царем мене, а не Тора? Адже він завжди претендував на трон.
— До речі, завдяки Тору ви й тут, — відповів Одін. — Він славний хлопець і вибрав тихе та спокійне життя біля своєї коханої, там, у Мідґарді. Він нанівець відмовився від трону й сказав, що ти будеш гідним правителем.
— Та й Джейн вагітна, — підхопила Фрігг.
— Правда? — здивувалася я.
— Так. Тор ще не знає. Не кажіть поки йому, — посміхнулася цариця.
Мене переповнювали емоції. У Джейн і Тора буде дитина. Я так рада за них. Цікаво, у них буде хлопчик чи дівчинка? Чи двійня? А як поведеться Тор, коли дізнається, що Джейн вагітна? Напевно, він буде найщасливішим чоловіком у всіх 9 світах. Та не напевно, а так і буде. Боже мій, як же я рада за них.
— Це що, у мене буде племінник? — з радістю в голосі запитав Локі, а усмішка не сходила з його обличчя.
— Або племінниця, — посміхнулася я, не перестаючи радіти за цих двох, які стали для мене близькими й дуже важливими людьми.
— Підготовка до весілля й коронації займе приблизно місяць, — повідомив Одін. — За цей час ви якраз встигнете розібратися з усіма земними справами, підготуватися морально й фізично, ознайомитися з основами правління Асґардом і звикнути до життя в палаці. Останнє, за великим рахунком, стосується Мері. І як ми вже всі зрозуміли, Локі більше не у вигнанні, — додав цар. — У коридорі на вас чекає Тор. Він проведе вас до ваших покоїв, в яких ви будете жити весь цей місяць. На сьогодні, мабуть, все. Можете бути вільні.
Щойно цар закінчив свою промову, до нас підійшла цариця й обійняла спочатку Локі, а потім і мене. Я зробила реверанс наостанок, а Локі низько вклонився. Цар і цариця розсміялися, розуміючи, що ми вирішили їх подражнити. Ми теж хихикнули й з усмішкою на обличчі покинули тронний зал.
Тор стояв біля вікна, розглядаючи нічний Асґард. Треба ж, уже темно, а адже коли ми тільки прибули сюди, сонце ще високо світило в небі. Ми підійшли до блондина. Побачивши нас, він широко посміхнувся й запитав:
— Як все пройшло?
— На диво, чудово. — я показала Тору каблучку на пальці й не змогла стримати усмішку.
— Хм... Зробив, все-таки. — Тор поплескав брата по плечу.
— Зачекай, ти теж знав, що я збирався зробити пропозицію? — запитав Локі з невеликим здивуванням у голосі.
— По-моєму, це знали всі, — розреготався Тор.
— До речі, чому ти сказав, що варто хвилюватися, адже все пройшло просто чудово? — Тор тоді сильно мене налякав. Я думала, що нас чекає щось жахливе, а виявилося навпаки. Такого я й уявити не могла.
— О, ти б бачила тоді своє обличчя. — Тор розреготався ще сильніше. Його підтримав Локі:
— О, так. Ти тоді так хвилювалася, ніби тебе на страту ведуть, — засміявся він.
Я стукнула Тора по плечу, зовсім забувши, що на ньому зараз обладунки. Тору нічого, а от у мене тепер болить рука. Я ойкнула й з ображеним виглядом промовила:
— Було краще, коли ви терпіти одне одного не могли.
Я, звичайно ж, пожартувала, адже я шалено рада, що Локі й Тор знову спілкуються як справжні брати.
Я не змогла довго прикидатися ображеною дитиною, тому розреготалася через кілька секунд. Брати підтримали мій сміх, і ми в піднесеному настрої почали підійматися сходами.
Тор проводив нас до наших покоїв, тонко натякнувши, щоб ми були тут тихіше, адже в сусідніх покоях відпочивають гості з Ванагейма. Він побажав нам доброї ночі й пішов, посміхнувшись наостанок.
Локі, недовго думаючи, плюхнувся на ліжко. Мене тут же почало хилити до сну. Я навіть не можу пригадати, коли спала востаннє. Стільки всього поганого, і стільки всього хорошого сталося цього дня. І я так втомилася. Мені зараз не хочеться нічого, тільки притулитися до коханої людини й заснути. Я роззулася й лягла біля Локі, тихо спостерігаючи, як він мирно сопе уві сні. Так, притулившись до коханого й обдумуючи події сьогоднішнього дня, я й заснула.