Глава 8
Кайл поїхав до батьків на пару днів, а я, поки є можливість, хотіла сходити кудись з Локі. Ось тільки він не приходить до мене ще з моменту нашої зустрічі в парку, коли на мене напали, а адже минуло вже три дні. Я вирішила прислухатися до слів Кайла і у всьому розібратися.
Але оскільки спитати у Локі безпосередньо було б дуже безглуздо, вирішила зіграти в його гру. Нехай він думає, що я повністю довіряю йому, нехай вважає, що я піддалася на його хитрощі. У будь-якому разі, я нічого не втрачаю. Якщо він і справді змінився і повністю налаштований творити добро, то все добре, а якщо щось затіяв, то я, принаймні, буду готова завдати удару у відповідь.
Раптово я чую дзвінок у двері. Може, це він? Так, швидше за все, так і є. Швидко прибравши все зі столу і абияк поправивши зачіску, я помчала відчиняти двері людині, яку бачила всього кілька разів, але вже встигла прив'язатися.
— Привіт. Підемо в кіно? — спитав Локі, широко посміхаючись. Це був і справді він. Раптово з'являється і до божевілля прекрасний.
— Так, звісно. Проходь, я зараз швидко зберуся, — промовила я, впускаючи гостя до своєї квартири.
Він розмістився на диванчику у вітальні, розглядаючи мої фото в рамках і картини на стінах, а я втекла до своєї кімнати, щоб привести себе в порядок і виглядати гідно для супутниці майбутнього царя Асгарда.
Зібралася я й справді дуже швидко, адже готувалася до його приходу. Синя літня сукня, білі туфлі й такого ж кольору сумочка якраз підходять для перегляду фільму. За п'ять хвилин я вже стояла біля Локі, спостерігаючи за його діями.
— Шикарно виглядаєш! — промовив Локі, оглядаючи мене з ніг до голови.
— Дякую, ти теж! — посміхнулася я. Він виглядав дуже галантно. Джинси й чорна футболка надавали йому мужності, а добра усмішка робила його ще прекраснішим.
— Ходімо. Я взяв нам два квитки на «Голодні Ігри».
— Це ж один з моїх улюблених фільмів! — вигукнула я. — Як ти дізнався?
— Я й не знав, просто вгадав. — Він знизав плечима, і ми пішли в кіно.
Він знизав плечима, і ми пішли в кіно.
Весь фільм ми посміхалися, їли попкорн і раз у раз торкалися руками. Мені подобається проводити час з Локі. І це дивно, адже всього місяць тому я була готова його вбити. Чомусь поруч з ним я почуваюся в безпеці й повністю довіряю йому. Я вже навіть почала забувати слова Кайла, щодо побоювання щодо Локі, адже та людина, що зараз поруч зі мною, зовсім не підходить під опис мого брата. Це якийсь магічний трюк чи я дійсно піддалася чарівності цього прекрасного лиходія?
— Куди ми йдемо? — спитала я, повільно крокуючи по бордюру, як маленька дівчинка.
— Це сюрприз, — бадьоро відповів він, не зводячи з мене очей.
— О-о-о, — протягнула я. — Я люблю сюрпризи!
Цікаво, що це. Що він може придумати? Як збирається мене здивувати? І навіщо він взагалі все це робить? Я звикла бачити Локі злим, похмурим, бажаючим усіх убити, а не добрим, милим і привітним.
Чесно кажучи, такий Локі мені подобається більше, навіть якщо він і прикидається, навіть якщо у нього є якийсь план зі знищення Землі. Хоча, я вірю в це все менше й менше. Мені здається, він змінився. Я це відчуваю.
— Ми майже прийшли, — радісно повідомив він, дістаючи з кишені щільну чорну тканину. — Але тобі потрібно надіти цю пов'язку.
— Це обов'язково? — спитала я з недовірою в голосі. Як сильно б я йому не довіряла, але все ж невідомо, що може статися. Він може повести мене в якийсь підвал і там катувати, розпитуючи інформацію або щось у цьому роді. А я ж добровільно туди піду, довірившись йому. Ні. Чому мене терзають сумніви? Я ж вірю йому і знаю, що він ніколи не зробить чогось подібного. Він не може.
— Звісно. Адже це сюрприз. А значить, все має бути таємно і приховано, — промовив він із загадковою усмішкою на обличчі, надягаючи чорну пов'язку мені на очі.
Щось мені не по собі від цієї посмішки. І пов'язка зовсім не пропускає світла.
Моїй радості не було меж. Звідки він знає, що я люблю фотографуватися? Звідки він взагалі знає так багато інформації про мене? Мене це насторожило, але зараз я не хотіла питати його про це. Він зробив мені приємний сюрприз. Він здивував мене, чого я зовсім не очікувала. Тому, на порозі будівлі, я зазирнула йому в очі й промовила:
— Дякую.
У відповідь на це, він просто посміхнувся і відкрив переді мною двері фотосалону.
— Мері Джонс! Локі Лафейсон! Здравствуйте! Мене звати Хлоя. Я ваш фотограф, — привітала нас блакитноока блондинка років 25.
Вона розповіла нам усе про цю фотосесію. Ми фотографувалися дуже довго. Я навіть не помітила, скільки часу минуло. Локі обіймав мене й тримав за руку майже на всіх знімках. Ми виглядали як щаслива сімейна пара. Це був чудовий день, з купою незабутніх емоцій.
Коли залишалося всього 15 метрів до мого дому, ми зустріли Кайла. Хвилювання відразу ж нахлинуло на мене.
Кайл розвернувся й уже збирався піти, але Локі зупинив його й з усієї сили вдарив у щелепу.
Почалася бійка. Кайл говорив свою правду, а Локі свою. Вони намагалися одне одному щось довести, а я просто стояла в ступорі, не в силах що-небудь зробити. А що я можу? Ще кілька хвилин тому все було чудово, а зараз... Іноді я дивуюся, як швидко може змінитися моє життя і життя будь-якої людини...
— Гей! Припиніть! Досить! — Кричала я, а вони продовжували битися і сваритися. — Локі, зупинись! Ти його вб'єш! — намагалася докричатися до нього, але він мене не слухав.
Я так розлютилася, що на небі стали з'являтися величезні сині хмари і, здавалося, що зараз піде дощ. Коли я злюся, погода змінюється. Це ще одна відьомська штучка.
Зрозумівши, що нічого зробити не можу, я вирішила піти. Дістало це все! Нехай самі розбираються! Нехай хоч повбивають одне одного. Мені вже все одно.
Мені вже все одно.
Я відійшла на кілька метрів, і мене тут же наздогнав Локі. Я повернулася до нього й вліпила ляпаса.
— Що це зараз було, га? Що ти робиш? — крикнула я йому прямо в обличчя, не в силах більше стримувати злість. Я думала, що вибухну на місці.
— Ще раз мене вдариш — пошкодуєш, що зв'язалася зі мною! — різко промовив він, дивлячись на мене презирливим поглядом.
Його слова приголомшили мене. Я зрозуміла, що помилилася. Вкотре. Я обдарувала його розчарованим поглядом і пішла так швидко, як тільки могла. Локі навіть не намагався мене зупинити. Зайшовши в порожню квартиру, зачинилася у себе в спальні й просто розридалася.
Як же я помилялася...Подумала, що він змінився... Дурня! Він такий самий, як і був. І ніколи незміниться.