Глава 9
Як я тільки могла йому повірити? Як могла довіритися йому?
Як могла довіритися йому? Сліпо вірила, що він змінився, думала, що все в минулому і тепер він не творитиме зла. Але, ні... Все, що говорив Кайл, було правдою. Локі дійсно погрожував йому, а про те, що сталося на вулиці, я навіть згадувати боюся. Сльози котилися по моїх щоках, а я нічого не могла з цим вдіяти. Найобразливіше те, що я не сприйняла всерйоз слова брата, а повірила Локі. Як я могла бути такою дурепою? Сидячи на ліжку, зариваюся в подушку і ридаю. Занадто боляче. Занадто погано.
Стукіт у двері. Кайл прийшов, а адже не минуло й п'яти хвилин. Ну чому? Чому він не може залишити мене в спокої? Нікого не хочу зараз бачити. Мені потрібен спокій. І тиша. Тиша і спокій. Це все, що мені зараз потрібно.
— Іди геть! — прокричала я, захлинаючись сльозами. Більше немає сил прикидатися, що все добре. Більше нічого немає.
— Можна я зайду? — тихо спитав він, повертаючи ручку дверей.
— Упевнена, вони змінять свою думку.
— Сподіваюся. Їсти будеш? — несподівано запропонував він. На моєму обличчі заграла посмішка. Або щось схоже на неї.
— Так. Не знала, що ти вмієш готувати.
— Я й не вмію, але думаю, пару бутербродів зробити зможу.
Вранці Кайл пішов навідати друга, а я залишилася вдома сама. Не хочу сьогодні нікуди йти. Зовсім немає сил що-небудь робити, немає настрою, немає нічого, що змусило б мене вийти на вулицю. Розмірковуючи про вчорашні події, сидячи на диванчику й розглядаючи старовинні, подаровані прийомною матір'ю, картини, я почула дзвінок у двері. На порозі стояв Локі. Цього варто було очікувати, ось тільки бачити я його не хочу.
— Іди геть, — сказала я спокійно, зачиняючи двері.
— Ні. — Він не дав мені цього зробити. — Нам треба поговорити.
— Мені ні про що з тобою розмовляти, — промовила я, схрестивши руки на грудях. Що він від мене хоче? Навіщо він прийшов? Що йому взагалі від мене треба?
Така смілива, хоробра, щира. — він говорив усе це з доброю посмішкою на обличчі. Це щира посмішка, її неможливо підробити. Але я все одно не вірю йому. Як би не хотілося, я не можу йому повірити. — Я ніколи такого не відчував! — майже прокричав Локі. — Ти змінила мене. — продовжив він уже спокійніше.
— Ти мені теж подобаєшся, просто...
Не встигла я договорити, як він узяв мене за руку й обійняв.
— Станеш моєю царицею? — спитав він з легкою посмішкою на обличчі.
— Що? — я відсторонилася.
— Як ти вже знаєш, коронація за півтора місяці, і я хочу, щоб ти була на цій коронації в якості моєї нареченої, — продовжив він, все ще тримаючи мене за руку.
— Ти робиш мені пропозицію? — Зашелестіло спитала я. Просто слів немає. Він жартує? Грає зі мною? Або що ще йому від мене потрібно? Я стояла в ступорі пару секунд, не в силах навіть поворухнутися.
— Я знав, що ти погодишся. — Він посміхнувся й поцілував мене в щічку, а я так і залишилася стояти на місці, не до кінця усвідомлюючи, що щойно накоїла.
Минуло кілька годин відтоді, як Локі пішов. Я сиділа біля вікна, дивилася на небо і думала про нашу розмову. Невже я погодилася стати його дружиною, царицею? Чому я пробачила його? Моя інтуїція підказує, що йому не варто довіряти. Чому ж тоді я погодилася, чому повірила йому? Невже це і справді я? Розглядаючи сині хмари, що насувалися, дещо згадала. Одну просту істину. Коли він тільки прийшов до мене сьогодні, він пильно дивився мені в очі, і я його відразу ж впустила в дім. Той самий погляд був і коли він робив мені пропозицію. Це гіпноз! Як я могла не зрозуміти цього? Це ж так просто. Я ж сильна, могутня відьма, подумала, що на мене це не діятиме, тому без страху дивилася йому в очі. Але його магія сильніша. Набагато сильніша за мою.
Набагато сильніша за мою. Тепер виникає ще одне питання: навіщо йому мене гіпнотизувати? Навіщо йому це потрібно? Вирішив просто погратися? Або ж задумав щось страшніше? Мої роздуми перервав телефонний дзвінок.
— Мері Джонс! Тобі терміново потрібно прибути в штаб Месників. — схвильовано промовив Нік Ф'юрі.
— Що сталося? — спитала я, не розуміючи, що відбувається.
— Дізнаєшся. Поспішай!
— Скоро буду, — швидко промовила я і поклала слухавку.
Що сталося? Хтось знову напав на Землю? Або це Локі щось накоїв? Чомусь мені здається, що це саме друге. Недарма ж він сьогодні приходив. Та й взагалі влаштовував побачення та сюрпризи.
За кілька хвилин я вже була в штабі. Як завжди, всі сиділи за великим круглим столом і обговорювали ситуацію.
— Локі знову напав на нашу планету, — заявив Нік Ф'юрі. — І взяв у заручники дівчину. Ми вже визначили їхнє місцезнаходження. Вам треба вирушити туди й звільнити її.
— у його голосі були помітні нотки хвилювання. Звісно, адже не щодня доводиться рятувати Землю від прибульця, а тим більше від такого божевільного психопата, як Локі.
— Ймовірно, він не відпустить її просто так, — припустила я. — Хто-небудь знає, чого він хоче?
— Він хоче правити цим світом, а дівчина — просто приманка. Мені так здається, — сказала Наташа, заряджаючи пістолет і перевіряючи шпигунські ґаджети. — Нам треба бути обережнішими.
— Але навіщо йому правити цим світом, якщо він скоро стане царем Асгарда? — спитала я, намагаючись у всьому розібратися.
— Він у вигнанні. Один вирішив вигнати Локі з Асгарда як покарання. А тобі він збрехав. Ми давно припускали, що Локі не змінився, але вирішили дати йому другий шанс, — пояснив Тор, з сумом у голосі.
По ньому видно, що він хвилюється за брата. Локі всіх нас обдурив, і це найсумніше. Але чомусь мене це зачепило найбільше. Він брехав мені, а я цього не помічала.
Він брехав мені, а я цього не помічала. Він грався зі мною, як з якоюсь лялькою, керував мною, як маріонеткою, і я велася на це. Думала, що це було щиро. Якою ж я була дурепою, коли вірила богові брехні та обману! Зрозуміло, чому він запрошував мене на прогулянки й рятував кілька разів. Йому потрібно було, щоб ніхто не здогадався, що він продумує новий підступний план. Все просто. Простіше нікуди. Він втирається в довіру, допомагає нам, показує, що змінився, що творить тільки добро, а потім несподівано нападає на Землю і намагається добитися влади над нею. Але йому не вдасться цього зробити. Він за це заплатить! За те, що зробив, і за те, що тільки думає зробити. Я це просто так не залишу.
Ми прибули на місце, де Локі тримає заручницю. Сам Лафейсон знаходиться недалеко від цієї будівлі й вбиває всіх, хто трапляється йому на очі. Безжалісний вбивця. Кровожерливий монстр, який зрадить тебе заради власної вигоди. Месники поспішили його зупинити, а я пішла звільняти заручницю.
Це буде нелегко, але залишити її там, після пережитого жаху, я не можу. І не буду.
Я зайшла в будинок. Тут темно й тихо. Мій навігатор показує, що дівчина в підвалі. Намагаюся тихенько туди пробратися. Жодних звуків і криків. Може, вона вже мертва? Боюся навіть уявити, що цей монстр зробив з нею. Двері відчинені, що дуже дивно. Він не став би робити це просто так. Тільки якщо він не влаштував пастку. Сидить там, де-небудь, вичікує. Або поставив на варту інопланетних монстрів, що ще жахливіше. Плювати, я повинна врятувати цю дівчину, поки Локі її не вбив. Якщо не вбив.
Як тільки я переступила поріг цієї кімнати, Лафейсон приставив мені меч до горла. Це було передбачувано. Усі подумали, що він бореться з Месниками, але насправді його там немає. Він створив клонів. Простий фокус. Ілюзія.
— Чому я очікував побачити тут саме тебе? — спокійно спитав він і посміхнувся своєю фірмовою підступною посмішкою. Ось він справжній Локі.
— упевнено промовила я, тепер уже дивлячись в очі ворога — безжального й холоднокровного вбивці.
Локі опустив меч і, трохи подумавши, промовив з посмішкою на обличчі:
— Хм... Тоді поспіши, тому що за 10 хвилин все в радіусі 15 метрів злетить у повітря.
— Що?! — приголомшено спитала я. Цей покидьок хоче підірвати тут все? Просто слів немає, щоб описати, як я його ненавиджу.
— Я б ще з тобою побалакав, але в мене багато невиконаних підступних планів. — Він розвернувся і збирався піти, але я не можу його відпустити. Я повинна зробити все можливе, щоб запобігти вибуху. І він мені в цьому допоможе.
— Ні! Ти звідси не підеш, — промовила я й уже хотіла направити на нього свою надсилу, але він сильно штовхнув мене, і я втратила рівновагу.
— Ти не зможеш мене зупинити, жалюгідна відьмо, — промовив він наостанок, презирливо дивлячись на мене.
Я підвелася й збиралася дати йому відсіч, але його вже не було.
Він ніби зник... Випарувався, наче ніколи й не був тут. О, ні! Я його упустила! І за це я буду звинувачувати себе до кінця життя. І не тільки за це. Випустивши його тоді з камери, я зробила величезну помилку. А зараз повторила ту саму дурість, давши йому піти. І нічого вже не змінити. І нічого вже не виправити. Я нікудишній Месник. І з цим мені жити.