Прапор

Коли я дивився на прапор, мене переповняла гордість за свою країну, мене можна було вважати самою щасливою людиною на землі аж настільки я був радий тому, що я народився саме у своїй державі. Я постійно дивився на той прапор й захоплювався його красою: ідеальні кути, яскрава кольорова палітра, чистий, приємний оку прапор, його вигляд підкреслювало сонце та синє небо яке створювало відчуття повної свободи. В той момент мені здавалось, що я от-от полечу в небо, до птахів, де буду кружляти у теплих потоках повітря й буду насолоджуватись сонцем до кінця свого життя. Промінь сонця відбився від проїжджаючої машини та засліпив мене. Коли я знову поглянув на прапор, я отетерів. Це вже не був той прапор це був зовсім інший: гидкий, вицвівший, роздертий по краям та з дірками посередині, прапор. Я не міг впізнати прапора який колись так велично виглядав, який приковував погляди мілліонів людей, змушував їх радіти та посміхатись. Через діри в тканині він вже не міг колихатись на вітру як раніше , лише сильний вітер зміг би змусити його колихатись надалі. Раптом біля прапора пролетів целафановий пакетик, саме тоді я звернув увагу на небо, воно вже не було тим глибоко синім та прекрасним, воно було сірим та похмурим, колись прекрасні звуки пташок перетворились на каркання ворон. Це все нагадувало в'язницю. Я поглянув в сторону пакетика який повільно кружляв, вимальовуючи чудернацькі лінії в повітрі до того моменту, як він не застряг в каркасі пісочниці. Якби ж це була пісочниця ,це було те, що від неї залишилось, зараз її вкриває лише товстий шар сміття. Чого там тільки немає: шкірки від ковбаси, різного роду огризки, здається там щось ворухнулося? Та це всього на всього пацюк, який у пошуках їжі забрів на колись таку прекрасну пісочницю. Пам'ятаю як колись, звідти доносилися веселі крики дітвори, та не тільки, я й сам колись на ній грався. Вона була зелена з дерев'яним дахом, який потім переробили в сталевий. Стільки ж було цікавих ігор у нас, так всі відразу й не згадаєш. Вся дорога була усіяна сміттям, не тільки місце яке колись було пісочницею де дітлахи грали й ні про що не думали крім веселощів та подарунків. Також лавочки, під'їзди, й навіть деякі багатоповерхівки були теж засміченими. Багатоповерхівки нагадували колись живих істот, які за свою молодість пройшли багато пригод й на старості з їх голови сиплеться шкіра у вигляди стін. Зараз же багатоповерхівки нагадують гігантські бетонні трупи, які будуть стояти до того моменту як не зникне людство. У багатьох тих, хто жили "тоді" будуть лише теплі спогади про щасливе дитинство, про красиві будівлі, про чисті дороги та пісочниці, а ,що буде у тих хто "зараз"? Я знову дивлюсь на прапор, згадуючи його минулу красу, але це, лише теплі спогади минулого. Ми все втратили...