Глава 5
— Як перемогти цих прибульців? — спитала я у Локі. Він єдиний знає, як це зробити. Я впевнена в цьому.
— Треба закрити портал, — відповів він не замислюючись.
— Ти зможеш це зробити?
— Так. Я готовий зробити все, що потрібно.
Ми вирушили до Лос-Анджелеса. На жаль, телепортуватися я не вмію. А це значно прискорило б процес. Довелося віддати Локі його скіпетр, щоб він швидко доставив нас на місце. Зволікати, все-таки, не можна. Хоча, думаю, без нього він нікуди б не пішов. Чуття підказує мені, що я роблю помилку. Велику помилку. Але в мене немає іншого виходу. Доведеться довіритися йому. Сам кашу заварив, сам нехай і розбирається. Але що буде, якщо він мене зрадить? Він може допомогти не мені, а роботам. Може скористатися шансом і знищить світ. А я його випустила з в'язниці і повернула скіпетр. Провина буде на мені. Ні. Все буде добре. Не потрібно думати про це. Я спробувала себе заспокоїти, але потім зупинилася навпроти Локі, коли ми вже телепортувалися і, зазирнувши йому в очі, промовила:
— Якщо зрадиш мене...
— Ти мене вб'єш? — Перебив він мене.
— Ні, але посаджу у в'язницю, з якої ти ніколи не виберешся! — я була впевненою, як ніколи раніше. Нехай тільки щось піде не так. Він пошкодує, що взагалі прилетів на цю Землю.
— Домовилися, — він посміхнувся і роззирнувся.
Картина не змінилася. Все палало. Втім, як і раніше. Повсюди розгулювали тисячі роботів-прибульців, що бажали знищити все навколо. До нас тут же підлетів Тоні й почав мене вичитувати.
— Де ти прогулювалася?! Ти ж бачила, що ми й так не справляємося, — тарахтів він. — А цей ще що тут робить? — спитав він, презирливо дивлячись на Локі.
— Він тепер з нами.
— Сумніваюся, що...
Не встиг Старк договорити, як біля нього з'явився прибулець, і Локі вбив його за допомогою скіпетра. Все-таки добре, що я його повернула.
— Ось бачиш, — посміхнулася я. — Йому можна вірити.
— Гаразд, — промовив він, не вірячи своїм вухам.
Втім, я й сама в шоці від того, що це сказала.
— Треба закрити портал. А щоб це зробити, доведеться знищити ту штуковину, — Локі вказав на величезну круглу споруду на даху одного з особняків.
— Я піду, — відгукнувся Стів.
Ми повернулися й витріщилися на нього. Як він тільки примудряється раптово з'являтися?
— Що? Я випадково почув, про що ви говорили... І якщо він нас зрадить, — Капітан вказав на Локі, — я зможу гарненько стукнути його щитом і пустити з даху.
— Добре. — Старк кивнув, і Капітан з Локі вирушили на дах.
— Ти впевнена, що це хороша ідея? — спитав Старк і вбив робота позаду мене.
— Не знаю. — Я похитала головою. — Мені здається, йому можна довіряти. Принаймні хотілося б, щоб це було так.
— Сподіваюся, твоя інтуїція тебе не підведе, — промовив він, і ми продовжили битися з прибульцями.
Вбивши пару-трійку роботів, я зрозуміла, що втомилася. Втомилася битися, втомилася боротися, втомилася взагалі тут перебувати.
Але ми так близько до перемоги, що просто так здатися і піти я не можу. Розібравшись ще з одним із прибульців, почала відступати до машини, яка стояла неподалік. І як вона тільки вціліла? Якщо мені вдасться її завести, я зможу привернути їхню увагу і заманити в пастку. Треба тільки дістатися до неї. Пробігши перед сміттєвими баками й убивши одного робота, мені, все-таки, вдалося дістатися до машини. Ось тільки там на мене чекала засідка. З-за рогу вискочили чотири роботи. Направивши на них усю свою суперсилу, почала відступати назад, але, обернувшись, побачила ще п'ятьох, які впевненим кроком ішли прямо на мене. Тим чотирьом моя надсила немов лоскотання. Я оточена. Намагаюся відбиватися. Намагаюся зробити хоч щось, але не можу. Сил більше немає. Один із них хапає мене за руку і кидає. Я лечу. Це дивне відчуття польоту. Воно тривало недовго, адже на зміну йому прийшло відчуття тупого болю. Моя спина. Як боляче. Перед очима все пливе, голова розколюється.
Ще трохи, і я втрачу свідомість. Хтось вбиває цих прибульців. Хтось прийшов на допомогу. Але перед очима у мене тільки темрява...
— Гей, отямися! Отямися ж!
— А? — пробурмотіла я, намагаючись відкрити очі.
— Ти в порядку?
Біля мене стояв Локі. Він був стурбований моїм станом. Не знаю, скільки минуло часу, але прибульців уже не було. Точніше, вони були, але лежали на землі без руху. Ми перемогли?
— Так, — ледве видавила я з себе. — Що я пропустила? І де всі інші? — Я спробувала встати, але голова все ще боліла, і спина теж.
— Тихіше, тобі зараз краще не вставати, — промовив він, швидко оглядаючи мене. — Вони зараз прийдуть, розбираються зі Старком. Він теж трохи постраждав. Ти не так вже й багато пропустила. Всього пару-трійку вбивств цих прибульців, політ Старка за одним із них і пригоди зі Стівом на даху, — посміхнувся він щирою посмішкою. — А ось і вони.
— Гей! Ти там як?
— Гей! Ти там як? — крикнув Беннер, швидко крокуючи до мене.
Вони підійшли ближче й зупинилися за кілька кроків від нас з Локі. Я вже зайняла сидяче положення і ледве видавила з себе щось на зразок посмішки.
— Уже краще.
— Тобі потрібно до лікарні. Зараз ми тебе доставимо. Не хвилюйся, житимеш, — посміхнувся Стів і допоміг мені підвестися.
Не знаю, скільки минуло часу і коли я відключилася, але отямилася я вже в штабі Месників. Голова була перебинтована, але нічого не боліло. Я встала й рушила до зали. Поки йшла коридором, почула сміх, який долинав звідти.
— О! Наша спляча красуня. Як самопочуття? — спитав Клінт Бартон, мирно сидячи за столом.
— Уже все добре, дякую.
— Чудово. А то ми тут якраз вибираємо, куди поїхати святкувати перемогу. А без тебе ніяк, — посміхнувся Старк і випив віскі. — Мені здається, що потрібно піти до кафе за шаурмою, але чомусь ніхто не погоджується.
— О, Тоні!
— О, Тоні! — розсміялася Наташа. Усі підтримали її сміх, і вже за пару секунд теж розреготалися.
Там був і Локі. Він сидів на кріслі, попиваючи шампанське і теж сміявся. Коли вони встигли налагодити стосунки? І чому я все пропустила?
— Я не проти шаурми, — промовила я, обпершись об стіну.
— Ну тоді поїхали, — підморгнув Тор.
За 20 хвилин ми вже були в кафе. Локі перед нами вибачився за те, що накоїв. Його слова звучали щиро, і я йому повірила. Він час від часу поглядав на мене, і я посміхалася у відповідь. Думаю, тепер ми будемо друзями.
— Ми перемогли! Я підіймаю цей келих за тебе, Мері! Ти врятувала нас. Я не знаю, як тобі це вдалося, але ти велика молодець! — промовив Тоні Старк, дивлячись мені в очі й усміхаючись доброю усмішкою. — Ура!
— Ура!
Ми веселилися і святкували нашу перемогу. Локі та Тор вирушать вранці до Асгарда. Їм потрібно поговорити з Одіном. Думаю, вони помиряться.
Думаю, вони помиряться.Тепер все стало на свої місця. Тепер все добре.